Стишки...

Тупе те почуття - кохання,
бо гнітить мою душу вкрай.
Одне лиш відчува - страждання:
спалило мене й відіслало в рай...

любящая ушами
я выбирал для тебя серьги
долго-долго
и наконец взял
за $3 у сумасшедшего негра
эти подвески из мелких ракушек
чтобы с каждым шагом ты слышала
чуть-чуть океана

теперь
на другом конце света
сижу у залива
и в шорохе каждой волны слышу
твои шаги

(с) В.Степной

Грусть…Улыбка… Слезы…Смех…
Счастье… Звезды… Я и Ты…
Схожу сума… Ты лучше всех…
Я мечтаю… Вместе мы…
Грусть… Тоска… Скучаю я…
Понимаю… Влюблена…
Умираю без тебя…
Но ты есть… И я жива…
Как-то странно… Я летаю…
Боже... Счастье наступает...

перечитала я всі ці шедеври вище і аж перехотілося свій вірш виставляти.Але якщо вже наважилась,от...

Чому так складно просто піти далі,
Залишивши позаду сльози,сміх,
Страждання,щастя,смуток,радість,
Образи і прощання,ніжність,біль?...
Чому я намагаюсь,але не виходить?
Чому я прагну цього всім своїм єством,
Але ніяк не можу,біль все не проходить,
Хоч й не посилюється…Як терпким вином,
Я насолоджуюся спогадами,дні ті
Все не зникають із моїх думок,
Хоча й вже рідше згадую ті миті,
Та все одно вони назавжди вплетені в вінок
Мого життя. Вони – моя частинка,
Така маленька,але ще жива,
Вони – основа для майбутнього,тканина,
Яку я намагаюсь розірвати,та дарма…
Мабуть,я просто ще не розумію,
Що спогади ці – шлях до пізнання
Людей,життя,стосунків,мрії,
Й в майбутньому ще пригодяться ці знання.
Я стала іншою…Так,я не сперечаюсь,
Що втратила довіру до людей,
Розчарувалася в усіх…Чому – не знаю…
Так,я змінилася. І дякую за це!
Цей гіркий досвід точно допоможе
Не загубитись в океані зла,
Обману та образ. Застерегти він зможе
Від тих,хто не бажав мені добра.
Подумавши довгенько,розумію,
Що позитив у цьому,мабуть,є.
Завдяки цій історії зумію
Я стати кращою і захистить себе
Від тих,хто дивиться на світ крізь маску,
Не хоче перешкод,проблем,пригод,
А хоче просто йти,не знати слова «важко»,
Не хоче боротьби,не хоче перемог.
А якби просто трохи постаратись,
Здолати заборони,перешкоди всі,
Тоді було би все чудово і назавжди
Запам’ятався б хеппі-енд мені.
Та час летить,його не повернути,
Не зупинити його швидкоплинний рух.
А якби навіть можна було це зробити,
Невже б могла уникнути я мук,
Страждань і сліз?...Ні,бо це доля!
І мій обов’язок був через це пройти.
Що ж,я зробила все!Попереду лиш воля
Й незвідане майбутнє,без сліз і без біди.

Ось так.Не судіть строго

вообще ооочень очень понравилось!

и стих такой весь..образный, со смыслом..есть талант!
молодчинка

Добавлено в 03:00
-----------
Она и он.Бывает дружба?
Вопрос серьезный, очень сложный...

Оба красивы и милы,
Как капли две одной воды
Все говорят, что быть им парой
Смеются все...А если б стали?
И как понять, что в жизни нужно?
Они ругаются и дружат,
Играют вместе на гитаре
И так близки друг другу стали!
Что помешало быть им ближе?
Быть может, время? Или тише
Все говорили бы об этом?
Возможно, вся причина в этом...

Но это им самим-то нужно?
Они и так прекрасно дружат
А если все любовь испортит?
Сломав гитару, не настроить
Ее обратно, как и прежде...
Бояться или жить в надежде?
Решиться сделать этот шаг?
Ведь нет уже пути назад...

Вопросов много, а ответ
Найти лишь им. Других здесь нет.

главное достоинство этого стиха -- море эмоций, которое вызвано ним у людей, которым оно посвящено....
и мои эмоции...
сам по себе он не покажет того, что вызывает...

Класно - аж за душу бере

Добавлено в 11:39
-----------

Отак воно в житті інколи і буває

Дякую чесно кажучи,не думала,що комусь сподобається.Тому писала і показувала лиш найближчим друзям

Добавлено в 16:13
-----------

Вирішила ще один свій вірш викласти.вже давненько написаний:

Життя складне,життя мінливе,
Непередбачуване теж.
І іноді це так важливо
Не забувати всім про це.
Бувають чорні й білі смуги,
Проходять біди й радості,як мить,
Все це потрібно пережити
І пам’ятати лиш,що час летить,
Його ніхто й ніколи не зупинить.
Він все біжить,біжить,біжить….
Одного разу можна й не помітить,
Що час іти прийшов,тож йди!
Та не забудь залишить після себе
Хоча б маленький,непомітний слід,
Щоб пам’ятав у світі хтось про тебе ,
Хоча би хтось,не треба – увесь світ.
Потрібно мать мету,заради неї жити,
Заради неї прокидатись і рости,
У неї вірити і їй радіти,
Щоб не лиш існувати, а нести
Хоча б краплинку щастя і надії
У світ цей,переповнений жалем,
Ненавистю і заздрістю,зневірою
І лицемірством…То чому ж живем?
Чи є мета?До чого прагнуть люди?
Мабуть,мети нема,живемо просто так,
Ми прокидаємось,йдемо нікуди,
Приходимо нізвідки,любимо ніяк.
Ми живемо байдуже і для себе,
Не помічаючи таких самих людей,
Які постійно бігають,не бачать неба,
Не бачать квітів,сонця…Ну невже
Вони не бачать навкруги нікого?
І не здогадуються,що недовго й до біди?
Так людство вимере духовно…
А нам же ж є,куди іти,
До чого прагнути,чого хотіти.
Ми ж люди!Досконалі ми,
Найвищі ми у цьому світі!
Господь такими нас створив.
Навіщо ж ми спустошуємо душу?
Навіщо йдемо вниз?чому не догори?
І розумію я,що мушу
Ставати кращою із кожним днем.
Не тільки зовні,головне – в душі,
Щоби,коли немало років промине
Із гордістю згадати оті дні,
Коли росла я, розвивалася і вперше
Ставала ще невпевнено на шлях життя,
Коли закарбувала назавжди у серці
Путівку незабутню в майбуття.

За що б продав дияволові душу ти?
Чи може просто ти віддав би її Богу?
Щоб ти робив у лоні самоти?
Коли немає з ким розвіяти тривогу?

Это сообщение отредактировал Vi2lya - 17.06.2009 - 09:46

Дівчата, я просто в захваті

Это сообщение отредактировал Dimak - 7.11.2008 - 21:43

Dimak, спасибо

підтримую
дякую,Діма

Ты сладко спал,
я на тебя смотрела -
боялась что-то упустить
Но ты устал -
ночь догорела,
а ты,увы, не смог простить
И ты ушел
а я осталась
в том доме, что тобою жил
Тобою жил. Какая малость
но ты ее не оценил.

(с) я

Мій перший вірш російською мовою.Раніше лиш українською писала.

***
Играем в жизнь…Или живём, играя…
Но разницы ведь, впрочем, никакой.
Всё дело в том, что мы не замечаем,
Когда друг другу причиняем боль.
Мы – эгоисты. Да, не отрицаю.
И ты, и я, мы оба хороши.
Но всё же я тебя не понимаю,
И сомневаюсь, что понимаешь меня ты.
Уже неважно, кто здесь виноват.
Уже неважно, кто где оступился,
Стоим с тобой мы у закрытых врат…
И даже сумрак в мраке растворился…
Надежда умирает на моих руках,
Спасти её – это в твоих лишь силах.
И ярко светит полуночная луна,
Она всё видит…Даже то, что я простила…
Простила то, что ты так и не спас
Надежду, утопающую в море
Наших несбывшихся желаний…и сейчас
Её душа витает где-то там, на воле.
Не верю я, что ты забыл о нас…
Но если и забыл – и это я простила…
Да, я простила всё, просто пришёл тот час,
Когда могу признать: да, я любила!
Не больше жизнь. Так, чуть-чуть…
Я поняла, всё было несерьёзно
И бесполезно пробовать вернуть
То, что ушло, ушло бесповоротно.
Остались только лишь воспоминанья
На дне души, моей больной души.
Я помню всё ещё все те признанья,
Но не уверена, что искренни они.
И если надо, я забуду.
Забуду всё со временем сама.
Надеюсь, что когда-то счастлива я буду…
И что наступит для меня весна.

Богдана, Vi2lya, KSU! понравились стихи !